Skip to content Не знав, що син щодень, щоніч По пишному саді його блукає І руки ломить, головою б’є О білий камінь, то в гущавині Кропивою, терном бичує тіло, Що всіх молитв його один кінець, І зойків всіх, і стогнань всіх: “О боже, Спаси мене від людської любви!” І звільна він почав марніти, таять І чахнути. 