Результати пошуку слова: Юрчик

– гукнув Яковенко своєму товаришу Юрчикові, який був на носі. На носі – Юрочка, Юрчик–дюрчик, тапталапчик, як його жартома звали всі хлопці на заставі. А в Юрчика-тапталапчика була дивовижна мама. Щомісяця Юрчик одержував від матері посилку. Перелічували все те, що мама вже присилала Юрчикові.

— Але сядь знову коло мене, Юрчику! — Сядь коло мене, Юрчику, — Яке життя було б тоді, Юрчику! Уяви, Юрчику! Руки, руки, Юрчику! От побачиш… Ах, Юрчику, як там гарно! Я не хочу, ні про що не хочу думати, Юрчику, я хочу думати про тебе… Зараз! — А хіба це незаконне місце, Юрчику?

Ой, ви, мої Юрчику, Миколо та Анничко! Тої неділі навідались до Степана його жінка з найстаршим синком Юрчиком. Вона, поклавши бесаги на землю, стояла над ними, держачи восьмилітнього Юрчика за руку. Юрчик приступив і поцілував батька в руку. Опісля взяв Юрчика попід пахви і підніс вгору до свого лиця та поцілував.

А тут на тобі: повісила Юрчикові штаненята й сорочечки стрімголов, так – щоби все в голові переверталося й ішло догори ногами. Уже в потемках Юр’яна вішала випрану дитинячу одіж, що свіжо пахла золою, ото й не зогледіла, як пустила стрімголов Юрчикові речі. …УДОСВІТА Юрчик мусив бігти за Фулячкою.

Звівся на ніжки мій первенець, Юрчик, а я йому: поцілуй бозю, синку. А ось цей учень, Юрчик Давидюк, якого вчителі хвалять за відмінні оцінки, напевно знає, що і його тато був у бандерівцях?

 Ци тобі, Юрчику, не сталось чого лихого?