Результати пошуку слова: Яблуко

– з цiкавiстю розглядав вiн її, витираючи велике жовте яблуко рукавом свого джемпера. Добре, що вiн не побачив виразу її очей – хтось з хлопцiв у кiмнатi зi смаком захрумтiв яблуком, i вона вiдволiклася на рiзкий звук. Стиснув яблуко у лапищах, воно, бризнувши соком, розчахнулося на двi рiвнi половинки, i одну з них простягнув їй.

яблукоподі́бний – прикметник відмінок однина множина чол.

яблукорі́зка – іменник жіночого роду відмінок однина множина називний яблукорі́зка яблукорі́зки родовий яблукорі́зки яблукорі́зок давальний яблукорі́зці яблукорі́зкам знахідний яблукорі́зку яблукорі́зки орудний яблукорі́зкою яблукорі́зками місцевий на/в яблукорі́зці на/в яблукорі́зках кличний яблукорі́зко* яблукорі́зки*

Яблуко́ве – іменник середнього роду (населений пункт в Україні) відмінок однина множина називний Яблуко́ве родовий Яблуко́вого давальний Яблуко́вому знахідний Яблуко́ве орудний Яблуко́вим місцевий на/в Яблуко́вому кличний Яблуко́ве

Він залюбки надкушував грушу, яблуко чи сливу і думав, що ніде немає таких фруктів, як у цьому домі. Впало десь недалек о підточене червом яблуко, пахли квіти, а може, й усе повітря, сповнене тріпотливого й різнобарвного світла. Тоді всівся за полагоджену тільки-но Степаном парту і задоволене ввігнав міцні білі зуби в яблуко.

Мати-бати, що вам дати: яблуко чи грушу? – Яблуко, – казав, наприклад, Дмитруха, і хто з хлопців за домовленістю був «яблуком», ішов до нього в команду, а «груша» котилася в команду Галушкинського. – він вихопив з ящика велике червонобоке яблуко. Гонобобель тут-таки, не роздумуючи, вкусив яблуко і аж зажмурився: –

Земля спочатку була схожа на яблуко, потім на диню, далі на велетенського кавуна, і, нарешті,- сама на себе. Хто з’їсть золоте яблуко, стане таким, яким він є насправді». – Одне яблуко зірвалось з гілки і впало на землю. – ревниво попрохав Вареничок-Лавреничок, який забарився і прибіг останнім.- Найбільше яблуко дайте!

У цi вечiрнi хвилини осiнь вiдверто демонструвала менi свої принади – вона достигла, нiби пiзнє яблуко, а я навiть не помiтила, як вона переходить iз однiєї стадiї в iншу.  Бачиш мiсце над входом, там був колись родинний герб Гербуртiв – яблуко, проштрикнуте трьома кинджалами.

Знімає свого темного капелюха і вмощує на голову червоне яблуко. Б’є барабан, Лобко-Лобановський, сидячи у фотелі, старанно цілиться в яблуко; ось-ось його нога натисне на спусковий гачок… Але Вольфганг Чжу-Сі раптом тікає – тільки велике червоне яблуко лишається висіти в повітрі на тому самому місці, де зоставив його клоун.