| | |
| діво́чити – дієслово недоконаного виду | | |
| | |
| (дівувати) | | |
| | |
| | |
| Інфінітив | діво́чити |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | діво́чмо |
| 2 особа | діво́ч | діво́чте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | діво́читиму | діво́читимемо, діво́читимем |
| 2 особа | діво́читимеш | діво́читимете |
| 3 особа | діво́читиме | діво́читимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | діво́чу | діво́чимо, діво́чим |
| 2 особа | діво́чиш | діво́чите |
| 3 особа | діво́чить | діво́чать |
| Активний дієприкметник |
|
| Дієприслівник |
| діво́чачи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | діво́чив | діво́чили |
| жін. р. | діво́чила |
| сер. р. | діво́чило |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
|
| Безособова форма |
|
| Дієприслівник |
| діво́чивши |
| | |
| [діал.] | | |
