| пранцюва́тий – прикметник | ||||
| відмінок | однина | множина | ||
| чол. р. | жін. р. | сер. р. | ||
| називний | пранцюва́тий | пранцюва́та | пранцюва́те | пранцюва́ті |
| родовий | пранцюва́того | пранцюва́тої | пранцюва́того | пранцюва́тих |
| давальний | пранцюва́тому | пранцюва́тій | пранцюва́тому | пранцюва́тим |
| знахідний | пранцюва́того, пранцюва́тий | пранцюва́ту | пранцюва́те | пранцюва́тих, пранцюва́ті |
| орудний | пранцюва́тим | пранцюва́тою | пранцюва́тим | пранцюва́тими |
| місцевий | на/у пранцюва́тому, пранцюва́тім | на/у пранцюва́тій | на/у пранцюва́тому, пранцюва́тім | на/у пранцюва́тих |
| [арх., розм.] | ||||