| | |
| сургу́чити – дієслово недоконаного виду | | |
| | |
| | |
| | |
| Інфінітив | сургу́чити |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | сургу́чмо |
| 2 особа | сургу́ч | сургу́чте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | сургу́читиму | сургу́читимемо, сургу́читимем |
| 2 особа | сургу́читимеш | сургу́читимете |
| 3 особа | сургу́читиме | сургу́читимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | сургу́чу | сургу́чимо, сургу́чим |
| 2 особа | сургу́чиш | сургу́чите |
| 3 особа | сургу́чить | сургу́чать |
| Активний дієприкметник |
|
| Дієприслівник |
| сургу́чачи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | сургу́чив | сургу́чили |
| жін. р. | сургу́чила |
| сер. р. | сургу́чило |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
|
| Безособова форма |
|
| Дієприслівник |
| сургу́чивши |
