ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КОНТЕКСТІ ДЖАЗОВОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ США 40-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ

ЕВОЛЮЦІЙНІ ПРОЦЕСИ В КОНТЕКСТІ
ДЖАЗОВОЇ МУЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ
США 40-Х РОКІВ ХХ СТОЛІТТЯ:
КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ
Журба Володимир Валерійович
Керівник Школи джазу Володимира і Яни Журби,
ORCID: 0000-0002-9335-1875, e-mail: volodymyrzhurba7@gmail.com,
Центр культури та мистецтв Дніпровського району м. Києва,
вул. Алматинська, 109, Київ, Україна, 02090
Для цитування:
Журба, В.В. (2021). Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років
ХХ століття: культурологічний аспект. Питання культурології, (38), 85-96. doi: https://doi.
org/10.31866/2410-1311.38.2021.245707.
Анотація
Мета статті — виявити та дослідити характерні особливості джазової музичної
культури США 40-х рр. ХХ ст. в культурологічному аспекті. Методологія дослідження
передбачає використання методу системного аналізу. Крім того, застосовано
методи узагальнення та порівняння. Наукова новизна. В статті вперше в українській
культурології висвітлене питання еволюційних процесів в джазовій музичній культурі
США 40-х рр. ХХ ст. Висновки. Унаслідок проведеного дослідження виявлені
трансформаційні процеси, що відбулися в контексті джазової музичної культури
США 40-х рр. ХХ ст. Зауважено, що саме в цей хронологічний проміжок були
закладені провідні тенденції ери сучасної джазової культури. Причини вказаних
еволюційних зрушень знаходяться в галузі соціології та психології. Провідну
позицію займає процес самоактуалізації, причини специфічного протікання якого
знаходяться серед соціального буття афроамериканської спільноти вказаного
періоду. Особливості процесу самоактуалізації призвели до змін традицій джазового
виконавства: кристалізації сольної імпровізації, значного зменшення учасників
ансамблю, переосмислення функції ритм-секції, трансформації сценічного образу
джазмену, що склало провідну концепцію виконавства ери Modern Jazz. Зазначено,
що підсилювальним чинником кристалізації особливостей процесу самоактуалізації
в межах психологічного портрета афроамериканського індивіда 40-х рр. на території
США став феномен креативності, який в джазовій культурі завжди займав домінуючу
позицію. В цей період також відбулося закладення фундаменту світової професійної
джазової освіти, що стало традиційним для ери сучасної джазової культури.
Встановлено, що окреслені аспекти стали причиною зміщення джазової музичної
© Журба В. В., 2021 Стаття надійшла до редакції: 20.04.2021
86 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Питання культурології
2021 • 38 • 85-96
ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
культури з масової до простору культури елітарної, в якому світова джазова музична
культура знаходиться і сьогодні.
Ключові слова: джазова музична культура; музичний стиль bebop; самоактуалізація;
ера Modern Jazz
Вступ
Період 40-х рр. ХХ ст. являє собою часи революційного зрушення старих та
народження нових стандартів джазової музичної культури. Важливим аспектом
є те, що зазначені зміни стали базою для розвитку нової ери в джазовій музичній культурі — ери Modern Jazz, яка триває і досі. В історії світової джазової
культури уособленням 40-х рр. ХХ ст. став музичний стиль bebop.
В контексті вітчизняних досліджень окреслене питання розглядається
в працях мистецтвознавців та музикознавців. В ракурсі фортепіанного виконавства питання стилістичних особливостей музичного стилю bebop досліджує
О. Лубяна (2020). Питання особливостей музичної мови стилю bebop висвітлює
О. Харсенюк (2020). Аспект проявлення характеристик музичного стилю bebop
в контексті традицій сучасного вокального виконавства досліджує В. Нікіфорова (Никифорова, 2018). Особливості виконавського стилю засновників зазначеного стилю — Ч. Паркера та Д. Гіллеспі — визначають М. Тіхонова, А. Цукер
(Тихонова & Цукер 2015). Але бракує наукових досліджень, які б розкривали
проблему в культурологічній сфері. Поглиблення досліджень в зазначеному напрямі є необхідним з причини значущості періоду 40-х рр. ХХ ст. у світовій культурі, зокрема музичній. Тому обрана тематика є вельми актуальною в сучасній
культурології.
Мета статті
Мета статті — виявити та дослідити в культурологічному аспекті провідні
ознаки джазової музичної культури США 40-х рр. ХХ ст. У дослідженні було використано метод системного аналізу; застосовано методи узагальнення та порівняння. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській культурології висвітлені питання еволюційних процесів в джазовій музичній культурі США
40-х рр. ХХ ст.
Виклад матеріалу дослідження
Джазова музична культура з’явилася як своєрідна форма музикування афроамериканської верстви населення США на межі XIX–ХХ ст. Попри те, що джаз
визначають як один «з наймолодших виконавських напрямів у світовому мистецтві», вказане явище набуло широкого розповсюдження у світовому масштабі: нині впливу джазової музики як парадигми афроамериканського народу
зазнала не тільки культура Америки, а і культурний простір Європи, культура
слов’янських народів та східна культура (Фадевнина & Комурджи, 2018, с. 86).
Звертаючись до хронологічного переліку подій, що відбувалися в музичній культурі вказаного періоду, зокрема джазовій, ми можемо зазначити певні
зміни в 30-х рр. ХХ ст., що надалі набули стратегічного значення для світового
87 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Issues in Cultural Studies
2021 • 38 • 85-96
THEORY AND HISTORY OF CULTURE
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
культурного простору. Цьому процесу сприяла інтеграція афроамериканського населення в містах, що призвела до розповсюдження джазової музики серед музикантів зі світлим кольором шкіри. Первинно виникнувши в афроамериканському середовищі, яке було практично ізольованим від освіти, зокрема
музичної, джаз торкнувся соціального шару населення США, який мав до неї
доступ. Але, як відомо, впродовж першої половини ХХ ст. джаз не сприймався професійними академічними музикантами як вид професійного музичного
мистецтва та трактувався ними суто як жанр легкої та розважальної музики.
Причому зазначена ситуація тривала до 60-х рр. ХХ ст. Подібне ставлення можна деякою мірою пояснити, оскільки вищевказана ізольованість темношкірих
джазменів від музичної освіти призвела до того, що джазу навчали лише в усній формі, оскільки не існувало жодних підручників із джазу та певних методик
викладання. Крім того, як зазначає Д. Уілсон (Уилсон, 2016), вказаний аспект,
який можна характеризувати як аматорство, також пов’язаний із тісним зв’язком
джазової традиції з культурою неєвропейського походження, зокрема африканською, оскільки саме в її межах «немає примату писемної традиції над усною».
Перші нотні видання транскрипцій джазової музики припадають лише на другу
половину 30-х рр. ХХ ст. Як вказують А. Михайлова та О. Тимофєєва (Михайлова & Тимофеева, 2017), саме на зазначений період припадає час відкриття
першого музичного закладу, навчання в якому проходило, спираючись на джазовий музичний матеріал. Не можна применшити роль в окресленому процесі
творчості всесвітньо відомого Л. Армстронга, твори якого були перекладені на
ноти та у 1927 р. вийшли друком під назвою «50 Hot Choruses for Cornet» (50 запальних куплетів для корнета) та «125 Jazz Breaks for Cornet» (125 джазових
брейків для корнета). Отже, ми можемо зробити висновок, що джазова музична культура, що первинно перебувала в аматорському культурному просторі
США, в 1930-х рр. отримала поштовх до переходу в інше культурне поле, яке
характеризується як професійне мистецтво. Причиною цьому було тяжіння музикантів з темним кольором шкіри до наближення або навіть превалювання над
білими музикантами. Як зазначає Ф. Ньютон (Newton, 1975), афроамериканські
джазмени прагнули «підвищити статус своєї музики через суперництво з білими
на власній культурній території» (с. 292).
Діяльність представників музичного стилю bebop відігравала значущу роль
в обговорюваному процесі переходу джазового мистецтва до іншої категорії музичного мистецтва. Як вказує В. Нікіфорова (Никифорова, 2018), ускладненість
музичної мови вказаного стилю була пов’язана з наміром виключення «непрофесіоналів з цієї сфери діяльності» (c. 513). Як писав Б. Тейлор, «зараз важливо
не тільки грати, а й знати» (Шапиро & Хентофф, 2005, c. 335). Музиканти нового
стилю першими звернулися до вивчення законів композиції, теорії та гармонії
академічної музики. Як зауважує Д. Пєшев (Пешев, 2015), музиканти того часу
«осягали теоретичні основи музичного мистецтва та активно займалися самоосвітою, що дало свої результати» (c. 927). За спогадами сучасників, музиканти
нового стилю спільно прослуховували класичні музичні твори, а також відвідували концерти симфонічної музики (Шапиро & Хентофф, 2005, c. 311). Саме із
новим музичним стилем пов’язане перше видання з професійного джазового
88 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Питання культурології
2021 • 38 • 85-96
ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
виконавства: у 1949 р. вийшла у світ робота Б. Тейлора «How to Pay Bebop» (Як
грати бібоп). Також наприкінці 1940-х рр. була видана ще одна праця з практичними вказівками з джазового виконавства «How To Play Jazz Piano» (Як грати
на джазовому фортепіано), автор Д. Мехеген. Слід зауважити, що до середини
1940-х рр. у США працювали вже три навчальні заклади, в яких можна було отримати вищу джазову освіту. Вказані факти свідчать про те, що саме в контексті
музичного стилю bebop процеси, які були розпочаті у 30-х рр. ХХ ст., отримали
стрімкий розвиток та склали фундамент для подальшого становлення традицій
світової професійної джазової освіти у ХХ–ХХІ ст.
Трансформацій зазнали певні засоби виконання, манера сценічної поведінки
тощо. Причини подібних змін лежать у соціальному та культурному полі. Насамперед це стосується кристалізації сольної імпровізації як провідного різновиду
виконання в зазначеному музичному стилі. Як відомо, тяжіння до колективного
мислення, що своєю чергою накладало відбиток на всі соціокультурні процеси
афроамериканського середовища, є невід’ємною частиною африканської культури. Подібний аспект знайшов відображення насамперед у явищі колективної
імпровізації в межах новоорлеанського джазу та надалі в традиції великого кількісного складу музичного колективу епохи біг-бендів. Традиція сольної імпровізації, що стала принциповим новаторським елементом нового музичного стилю,
на нашу думку, бере свій початок від традицій виконання блюзу1
, явища, з яким
музичний стиль bebop має тісний зв’язок та від тенденцій, що спостерігалися
в соціальному розвитку афроамериканського середовища зазначеного періоду.
Вказана ознака увійшла до переліку концептуальних засад явища, що вивчається. Щодо спільності із блюзовим виконанням, причина зазначеної тотожності
полягає у високому значенні емоційної складової як в блюзі, так і в музичному
стилі bebop. Йдеться про емоційність індивідуальну, навіть інтимну. Саме зосередження уваги на особистих емоціях та хвилюваннях виконавця стало причиною звернення до архаїчних традицій афроамериканської музики. На нашу
думку, причина вказаного явища із галузі психології та стосується процесів самоактуалізації. Як відомо, вказане поняття вивчається в контексті педагогіки,
психології, філософії, соціології, біології тощо. Ми пропонуємо виявити значення вказаного поняття в межах культурологічних змін, що відбулися в процесі
панування музичного стилю bebop. Першим застосував виділене поняття в наукових дослідженнях нейрофізіолог К. Гольдштейн, який трактував його як певну
силу, яка змушує людину до розвитку (Сельченок, 2000). А. Маслоу трактував
самоактуалізовану людину як повноцінно розвинену особистість (Мэй, 2001).
У роботі «Психосинтез: теория и практика» виділяється духовний аспект зазначеного процесу, який трактується як перший етап повноцінного духовного розвитку людини (Данченко, 2002). Крім того, відповідно до теорії А. Маслоу, для
процесу самоактуалізації характерними є «граничні переживання» або моменти
емоційного стану, які переживає людина під час високого рівня емоційних пере1 Зауважимо, що певною мірою зазначене явище є також наслідком впливу традицій західноєвропейської культури, де концепція індивідуальності займає провідне місце. Але, на нашу думку,
головний зв’язок знаходиться серед блюзових традицій.
89 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Issues in Cultural Studies
2021 • 38 • 85-96
THEORY AND HISTORY OF CULTURE
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
живань (Мухтарова, 2017, c. 67). Базуючись на такому твердженні, ми можемо
вказати на той факт, що музичне мистецтво як найемоційніший вид мистецтва
відіграє важливу роль у процесах самоактуалізації. Крім того, ми також можемо
зазначити важливу роль музичної, зокрема джазової культури в процесах розвитку афроамериканської культури, оскільки музика завжди займала в її контексті провідне положення. Отже, самоактуалізація — це «властивість психологічно здорової, зрілої особистості, яка прагне до повноцінної реалізації власного
потенціалу, до саморозвитку, збереження і максимального прояву своїх кращих
рис» (Забелина, 2013, c. 31). Зосередження всіх вказаних процесів відбувається навколо внутрішнього середовища індивіда, що підтверджує актуальність застосування цього поняття в дослідженні зазначеного питання.
Згадку про зазначене поняття в культурологічному ракурсі ми знаходимо
в дослідженнях джазової музичної культури Ф. Шака. Науковець пише, що джазова музика та «насамперед бібоп» була «саме тим художнім елементом, за
допомогою якого окремі “чорні” виконавці намагалися самоактуалізуватися»
(Шак, 2011, c. 9). Крім того, необхідно брати до уваги також і фактор боротьби
середньостатистичного афроамериканського індивіда за соціальну рівність, що
своєю чергою виступає в ролі підсилюючого елементу внутрішніх переживань
особистості. Зауважимо, що расовий фактор також береться до уваги і в словах Ф. Шака (2011) щодо характеристики провідного елементу музичного стилю
bebop, що були наведені вище. В контексті соціальних процесів, які відбувалися
в американському соціумі в 40-х рр. ХХ ст., винесення явища самоактуалізації
афроамериканського індивіда до переліку головних чинників, що стали причиною змін, які відбулися в культурному середовищі джазової спільноти, також
є абсолютно логічним. Афроамериканець 1940-х рр., прагнучи рівності в суспільстві США, рівняючись на осіб із білим кольором шкіри, відчував необхідність до самовираження, до вираження свого особистого «я» тощо.
Крім того, як вказують у своїх дослідженнях Н. Буянова та Ю. Литвиненко
(2016), «істотне значення в процесі самоактуалізації має наявність у людини
творчого начала» (c. 28). Творче начало завжди мало стратегічне значення
в афроамериканській культурі. Подібний факт насамперед виходить із африканського коріння обговорюваного явища та із тісного зв’язку африканських традицій з музичною культурою, оскільки, як відомо, музика є невід’ємною частиною
африканських магічних обрядів. Крім того, певний зв’язок із музикою афроамериканського буття простежується і в необхідності емоційного «розрядження»
афроамериканця-раба, який абсолютно не мав доступу до будь-яких засобів,
які б могли забезпечити йому щось подібне. Єдине, що йому залишалося, — це
спів, в якому він мав можливість виразити всі свої незгоди та переживання. Тобто творчий початок розглядається нами як наявність у бутті індивіду процесів,
що пов’язані із музичною культурою та, як наслідок, формують потяг індивіда
до вказаного явища. Подібне тяжіння було сформоване, по-перше, архаїчними традиціями, а по-друге, історичними обставинами, що склалися впродовж
розвитку історії афроамериканського населення. Відштовхуючись від позиції,
що психологічний процес самоактуалізації став причиною певної низки змін, що
виникли в традиціях джазового виконавства у 40-х рр. ХХ ст., ми також можемо
90 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Питання культурології
2021 • 38 • 85-96
ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
виділити і поняття «креативність». Звертаючись до досліджень Н. Буянової та
Ю. Литвиненко (2016), зосередимо увагу на твердженні, що креативність є чинником, який сприяє «особистісному зростанню людини, спонукаючи його до активності», тобто є каталізатором процесу самоактуалізації (c. 28). Креативність
як процес тісно пов’язаний із явищем, яке займає стратегічне положення в джазовій музичній культурі. Ідеться про імпровізацію. Тобто цілком логічним є той
факт, що саме в джазовій музиці відбулася практична реалізація психологічних
процесів, які траплялися в афроамериканському суспільстві 40-х рр. ХХ ст. Крім
того, на нашу думку, саме високий ступінь креативності став причиною появи
численних та досить різноманітних змін у музичній мові стилю bebop.
Із вказаними процесами також пов’язані й інші характеристики зазначеного
музичного стилю, а саме зменшення кількості учасників музичного гурту від великого біг-бенду до малого інструментального комбо, оскільки в такому зменшеному складі кожен із музикантів мав змогу виразити своє «я», не втрачаючи його
у великій кількості людей на сцені або ховаючи його за особою керівника-диригента, кожен мав можливість проявити свої креативні здібності, виконуючи свою
власну імпровізацію тощо. Крім того, причиною вказаного явища були також
і складні економічні обставини зазначеного періоду, оскільки зменшена кількість
музикантів значно спрощувала організаційний процес, а також всі витрати, що
були пов’язані із проведенням будь-якого заходу. Але провідною причиною, на
нашу думку, були психологічні процеси, які відбувалися в афроамериканській
спільноті в окресленому періоді ХХ ст.
Набуває нового трактування функція ритм-секції, зокрема ударні інструменти та контрабас, оскільки вони стають повноправними членами музичного
колективу, а не виконують суто супровідну функцію. Зазначимо, що у такий спосіб у часи панування музичного стилю bebop були встановлені нові стандарти в традиціях виконання джазової музики, які в процесі подальшого розвитку
лише затвердилися та стали еталоном джазового виконавства.
Тенденція до самовизначення, що бере початок від процесу самоактуалізації, певним чином відбилася і на трансформації структури творів, що виконувалися у часи панування музичного стилю bebop, в бік певної спрощеності.
На зміну ретельно виписаним оркестровим аранжуванням приходить структура
«тема — імпровізація — тема», якій зазвичай передує інструментальний вступ,
викладений як унісон. Спрощені форми та аранжування надавали можливість
перенести увагу як музикантів, так і слухачів із зовнішніх елементів, таких як добре написане аранжування або вдало відпрацьовані брейки, на саме музичне
виконання твору або імпровізацію певного музиканта.
Вплив процесу самоактуалізації також простежується і в тенденціях зовнішнього вигляду артистів, які представляли новий музичний стиль. Попри той
факт, що, як вказує П. Корнєв (Корнев, 2009), «разом із музикантами, які грали
у стилі “бі-боп”, в середині 1940-х рр. прийшла і нова сценічна мода», провідною
ознакою цієї моди була не ідентичність, а, навпаки, індивідуальна оригінальність (c. 336). Кожен з артистів намагався виразити себе через певну ознаку. Зокрема, Діззі Гіллеспі застосовував у побудові свого образу оригінальний берет
та окуляри в роговій оправі, його славнозвісна форма сурми і сьогодні залиша91 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Issues in Cultural Studies
2021 • 38 • 85-96
THEORY AND HISTORY OF CULTURE
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
ється неповторним феноменом в історії джазової музики, Телоніус Монк завжди
носив оригінальні головні убори тощо. Оскільки сценічний костюм є засобом
ідентифікації та самоствердження артиста, вказана ознака є також пов’язаною
із зазначеними психологічними процесами, що відбувалися в афроамериканській спільноті.
Е. Кубасова (2012) запропонувала наступне визначення сучасного музикантаджазмена: «Джазмен — це музикант-професіонал, творчість якого завжди
є авангардом музичної культури “джаз”, фанатична захопленість своєю справою, який морально і позиційно протиставляє себе суспільству та зовнішній
вигляд якого відрізняється від стандартів часу» (с. 289). Зосередимо увагу на
таких характеристиках наведеного визначення: професійний рівень діяльності,
культурний авангард, фанатизм, загальне та, зокрема, культурне протиставлення себе традиціям оточуючої сучасності. Всі без винятку ознаки є набуттям
філософії музичного стилю bebop: професіоналізм є результатом поєднання
музичної освіти та джазової музики, яке було впроваджене саме музикантамибоперами, всі інші аспекти є наслідком позиції соціальної та культурної маргінальності, яку впровадили музиканти новітнього музичного стилю, тим самим
трансформуючи ознаки джазової музичної культури з масової до елітарної. Крім
того, зазначені еволюційні зміни мали настільки глобальний характер, що вони
є актуальними для джазової музичної культури дотепер. Починаючи з другої половини ХХ ст., набули змін нечисленна кількість аспектів, тоді як джазова музична культура продовжує розвиток у тому напрямі, який їй надали провідні ідеї та
засади музичного стилю bebop. Упродовж другої половини ХХ – початку ХХІ ст.
джазова музика набула широкого світового розповсюдження: були сформовані
певні європейські джазові школи, зокрема французька та польська, на території
радянського простору джазова музична культура була певною опозицією масовій радянській культурі, в процесі подальшого розвитку на території пострадянського простору відбувся симбіоз слов’янської музичної культури та джазу, що
призвело до тенденцій встановлення нових культурних традицій в українській
культурі тощо. Але загальна позиція в контексті світової культури, яку джазова музика посіла унаслідок еволюційних процесів, що відбулися в музичному
стилі bebop, залишилася незмінною. Джазова музика і сьогодні залишається
в полі елітарного музичного мистецтва та є певною опозицією процесам, які
відбуваються через повсюдні наслідки діяльності масової культури сучасності.
Враховуючи надбання науково-технічної революції, що надають продуктам масової культури чималої переваги, чим неабияким чином впливають на загальний напрям культурного розвитку людства, культура елітарна потребує певної
підтримки, щоб продовжувати створювати повноцінну протидію деструктивним
процесам, які привносить масова культура. Незаперечним фактом є те, що
масова культура має право на існування та, навіть враховуючи всі негативні
наслідки, ми не можемо вимагати та очікувати її зникнення. Але необхідність
існування певної противаги для неї також є очевидною, що своєю чергою вимагає поглиблення вивчення соціокультурних явищ, які є носіями вказаних ознак
та, крім того, вже траплялися в історії світової культури. Поглиблене вивчення
культурних феноменів, що склали базу для формування цілої культурної епохи,
92 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Питання культурології
2021 • 38 • 85-96
ТЕОРІЯ ТА ІСТОРІЯ КУЛЬТУРИ
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
може стати у пригоді при проєктуванні майбутнього вектора розвитку сучасної
джазової культури.
Висновки
Спираючись на результати проведеного дослідження, в процесі якого були
виявлені метаморфози, що відбулися в 40-х рр. ХХ ст. в джазовій музичній культурі, ми можемо дійти висновку, що саме в цей період були закладені головні
тенденції, які стали фундаментом для подальшої ери сучасного джазу. Зміни
відбулися з причини певної низки соціальних та психологічних процесів в афроамериканському суспільстві 40-х рр. ХХ ст. Серед них ми можемо зазначити
явища самоактуалізації та креативності, які своєю чергою були зумовлені боротьбою афроамериканців за свої соціальні права. Зазначені процеси стали
причиною як звернення до архаїчних традицій афроамериканської музики, зокрема блюзу, так і появи певної низки характеристик, таких як нові тенденції сценічного одягу та сценічної поведінки, встановлення нових стандартів джазового
виконання, транспозиція джазової традиції у простір професійного виконавства,
зрушення джазової музичної культури в сферу елітарної культури.
Список використаних джерел
Буянова, Н. Б., & Литвиненко, Ю. А. (2016). Самоактуализация музыканта в социуме.
Человеческий капитал, 12(96), 27–30.
Данченко, В. (Сост.). (2002). Психосинтез теория и практика (2-е издание). PSYLIB.
Забелина, А. В. (2013). Проблема самоактуализации личности. Гуманитарные
ведомости ТГПУ им. Л. Н. Толстого, 3(7), 26–32.
Корнев, П. К. (2009). Джаз как источник новаций в искусстве XX века. Известия
Российского государственного педагогического университета
им. А. И. Герцена, 99, 334–339.
Кубасова, Э. Т. (2012). Лингвокультурный типаж «Джазмен». Вестник Башкирского
университета, 17(1), 285–290.
Лубяная, Е. В. (2020). Джазовое фортепиано в контексте инноваций бибопа. ЮжноРоссийский музыкальный альманах, 2, 136–141.
Михайлова, А. С., & Тимофеева, Е. Н. (2017). Об истории становления джазового
образования в Америке. В О. Н. Широков, Л. А. Абрамова, Е. В. Кузнецова,
& Т. В. Яковлева (Ред.), Научные исследования: теория, методика и практика,
Материали III Международной научно-практической конференции (Т. 1,
с. 134–136). ЦНС «Интерактив плюс».
Мухтарова, А. Х. (2017). Проблема самоактуализации личности в исследованиях
зарубежных ученых. Инновационная наука, 8, 66–67.
Мэй, Р. (Ред.). (2001). Экзистенциальная психология. Экзистенция (Н. Занадворов,
Ю. Овчинникова, Пер.). Апрель Пресс; ЭКСМО-Пресс.
Никифорова, В. А. (2018). Бибоп в современном вокале. В Национальное культурное
наследие России: региональный аспект, Материалы VI Всероссийской научнопрактической конференции в рамках VII Всероссийского конкурса-фестиваля
исполнителей и балетмейстеров народного танца имени Геннадия Власенко
29 марта 2018 г. (c. 512–520). Самарский государственный институт культуры.
93 Журба, В.В. Еволюційні процеси в контексті джазової музичної культури США 40-х років ХХ століття…
Issues in Cultural Studies
2021 • 38 • 85-96
THEORY AND HISTORY OF CULTURE
ISSN 2410-1311 (Print)
ISSN 2616-4264 (Online)
Пешев, Д. Ф. (2015). Классификация афроамериканских музыкальных жанров северной
Америки: история вопроса. Современные наукоемкие технологии, 12(5),
924–928.
Сельченок, К. В. (Сост.). (2000). Гуманистическая и трансперсональная психология.
Харвест; АСТ.
Тихонова, М. А., & Цукер, А. М. (2015). Музыкально-стилевые особенности бибопа
в творчестве Чарли Паркера и «Диззи» Гиллеспи. Искусствознание: теория,
история, практика, 3(13), 41–44.
Уилсон, Д. (2016). Описывая «советский Юг»: отзвуки пострабовладельческой
Америки в этнографических заметках Лэнгстона Хьюза о Средней Азии.
НЛО, № 5. http://magazines.russ.ru/nlo/2016/5/opisyvaya-sovetskij-yug-otzvukipostrabovladelcheskoj-ameriki-v.html.
Фадевнина, А. А., & Комурджи, Р. З. (2018). Первооткрыватели и возникновение джаза
как вида музыкального искусства. Крымские диалоги: культура, искусство,
образование, 4(12), 86–88.
Харсенюк, О. Н. (2020). Бибоп как стиль кардинального обновления джазового языка.
Евразийский Союз Ученых, 6(73), 19–22.
Шак, Ф. М. (2011). Влияние расовой специфики на художественные процессы
современного джазового искусства. Культурная жизнь Юга России, 3(41),
8–10.
Шапиро, Н., & Хентофф, Н. (2005). Послушай, что я тебе расскажу (Ю. Верменич,
Пер.). Сибирское университетское издательство.
Newton, F. (1975). The Jazz Scene (The Roots of Jazz). Da Capo Press.