| | |
| каню́чити – дієслово недоконаного виду | | |
| | |
| | |
| | |
| Інфінітив | каню́чити |
| однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | каню́чмо |
| 2 особа | каню́ч | каню́чте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | каню́читиму | каню́читимемо, каню́читимем |
| 2 особа | каню́читимеш | каню́читимете |
| 3 особа | каню́читиме | каню́читимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | каню́чу | каню́чимо, каню́чим |
| 2 особа | каню́чиш | каню́чите |
| 3 особа | каню́чить | каню́чать |
| Активний дієприкметник |
|
| Дієприслівник |
| каню́чачи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | каню́чив | каню́чили |
| жін. р. | каню́чила |
| сер. р. | каню́чило |
| Активний дієприкметник |
|
| Пасивний дієприкметник |
|
| Безособова форма |
|
| Дієприслівник |
| каню́чивши |
