| чару́ючий1 – прикметник | ||||
| (від: чарува”ти) | ||||
| відмінок | однина | множина | ||
| чол. р. | жін. р. | сер. р. | ||
| називний | чару́ючий | чару́юча | чару́юче | чару́ючі |
| родовий | чару́ючого | чару́ючої | чару́ючого | чару́ючих |
| давальний | чару́ючому | чару́ючій | чару́ючому | чару́ючим |
| знахідний | чару́ючий, чару́ючого | чару́ючу | чару́юче | чару́ючі, чару́ючих |
| орудний | чару́ючим | чару́ючою | чару́ючим | чару́ючими |
| місцевий | на/у чару́ючому, чару́ючім | на/у чару́ючій | на/у чару́ючому, чару́ючім | на/у чару́ючих |