РУСТАВЕЛІ Шота – Витязь у тигровій шкурі
Кажучи це, витязь плакав і тремтів, зітхав до ранку, З глибу серця рвався стогін, вкинув тіло в лихоманку; Наточив од'їзд отрути в радість бачити коханку. … Цар їй витязя стрункого, левня доброго обрав, І віддав Асмат обранцю; він дружиною їй став, Витязь цей, хвали достойний і царських достойний прав.