Уайльд, Оскар – Портрет Доріана Грея Posted on by / 0 Comment …струмінь» і «вечірня роса»; дивовижно розмальовані тканини з Яви; жовті китайські куртини тонкої роботи; книжки в оправі з брунастого атласу або красивого блакитного єдвабу, затканого французькими ліліями, птахами та іншими образками; мереживні угорські покривала; сицилійську парчу і цупкий іспанський оксамит; грузинські вироби, опоряджені…
Михайло Старицький – ОСТАННІ ОРЛИ Posted on by / 0 Comment — До нас приїхав якийсь значний панотець із Києва, в рясі єдвабній і в клобуці, може, чесний владика.
МИРНИЙ Панас – Лихо давнє й сьогочасне Posted on by / 0 Comment Нарядили Федора, мов того полковника з Січі: чоботи нові – жовтинці, штани широкі – оксамитні, каптан із синього єдвабу; підстригли, підголили – так відразу двадцять літ з його обличчя старості зняли!
Гнат Хоткевич – Довбуш Posted on by / 0 Comment Їх плетено було з фігового пруття, обвитого у барвистий і взористий єдваб; середина такого щита, що звалася ухват або циркул, бувала кутою із срібла або навіть золота та й прикрашалася камінням дорогим.
ЩЕРБАК Юрій – Хроніки міста Ярополя Posted on by / 0 Comment По обвугленій палубі, встеленій уламками щогл, штуками строкатого турецького єдвабу, тілами вбитих, розірваними ланцюгами, блукала, наче примара, бліда Оксана.
СТАРИЦЬКИЙ Михайло Петрович – За двома зайцями Posted on by / 0 Comment А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.
Остап Вишня – Мисливські усмішки Posted on by / 0 Comment а зробленi тi куренi iз слонової костi й ушитi єдвабом.
РУДЕНКО Микола – Ковчег Всесвіту Posted on by / 0 Comment Якщо порівняти міжзоряний простір з чорним єдвабом, на якому горять, переливаються чарівним світлом найкоштовніші діаманти, то й у цьому разі ми принизимо велич картини, що відкрилася перед очима закоханих.
МИРНИЙ Панас – Повiя Posted on by / 0 Comment I все те нарядилося пишно, уквiтчалося розкiшно, все шовки та сукнi, дорогi єдваби, срiбло та золото сяє!
ШЕВЧУК Валерій – Птахи з невидимого острова Posted on by / 0 Comment …батька свого і чув запах його тіла, мчав із покоління в покоління, у кров дідів та прадідів, в баб та прабаб; не знав, коли кінчиться ця втеча; отож цілував і цілував єдвабисту шкіру, руки його підіймалися вище й вище, доки не притисли до себе п’яну й жадібну голову, вуста якої обпекли його, наче вогненна квітка, що випиває комах…
