Результати пошуку слова: Іржа
Василь ШЕВЧУК – Григорій Сковорода
В ушах — саме іржання, яке то затихає, то знов розкотисте дзвенить над річкою, неначе туга струна. … Десь із туману, з далечі почулося іржання, цмокання. … Він чує знову й знову іржання, форкання. … Огир позиркував великим чорним оком і, ніби згоджуючися з думками сотника, тихенько іржав й перебирав ногами.
Біблія – Старий заповіт
Величне іржання його страшелезне! … 16 Чути фиркання коней його аж від Дану, від гуку іржання його жеребців уся земля затремтіла! … 26 І закочу теж подолки твої над обличчя твої, і покажеться ганьба твоя: 27 твої перелюбства й іржання твої, сором блуду твого на полі на пагірках, Я бачив гидоти твої…
ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Іржавий клубок підкотився мені під горло. … – Ти залишив плач неутішний братам своїм… Святоша іржаво засміявся: – … Наплічники, груди й поділ стали вкриті іржавими плямами, але Петро, здається, на те не зважав. … Дивилося на мене це лице, наче з образа зняте, і мені під горло іржавий клубок підкотився.
Рей Бредбері – 451 градус за Фаренгейтом
Тепер шляхи сполучення в основному повітряні, більшість залізниць занедбані, однак ця залишилась, іржавіє потроху. … Він глянув на річку, на небо, на іржаву колію, що бігла назад, туди, де були ферми й сараї, повні сіна, куди вночі приходили втікачі з міста. … У майстерні поволі іржавів каркас ракети.
ТОЛКІН Джон Роналд Руел – Дві Вежі – Володар Перснів-2
Піти звідси ми встигнемо й завтра Все одно доведеться чекати світанку… Віддалившись від побоїща, вони розташувались на ніч під корячкуватим старим каштаном; на ньому збереглося ще осіннє листя, широке, іржаве, наче висохлі долоні з розчепіреними пальцями. … І цю смоляну темряву розпороло заливчасте іржання.
Юрій Яновський – ВЕРШНИКИ
Козацтво чхало і обтрушувалось, коні іржали, і з-за ліска вискочили вершники з чорним прапором, розгорнулися, пропустивши наперед тачанки, «до зброї! … Цілий загін зупинився коло цього озера, дехто промивав рани, дехто хотів напитися, коні стиха іржали коло води, верховіття старезних сосен похитувалось, «рушай, —
БІЛИЙ Дмитро – Басаврюк XX
Хитаючись, я підвівся і застиг від жаху – на мене бігла людиноподібна істота, довгі висохлі руки тримали іржаві вила. … Пронизливе іржання коня примусило нас здригнутися, і ми кинулися тікати, спотикаючись через розкидане каміння. … Тільки несамовите іржання коня вказувало шлях, куди треба було бігти.