АНДРІЯШИК Роман – Люди зі страху. В облозі
А тоді мама з таким самим незаперечним правом, як на молитву, сідала до вікна плакати. … Мама зітхала, мов важко їй було покидати свій закуток скорботи, батько коротко лаявся: «Паршивий світ! … Я збентежено дивився їй услід. … Тим часом унтер цілиться, я тільки шрам бачу в нього над правою бровою. … – Загата не той, кого їй треба.