Skip to content
Великий Рим повен тріумфальних арок, Хто спорудив їх? …
Може, їх вабило вікно. …
Але для цих чотирьох чоловіків, які щодня спускалися з гір, де був їхній санаторій, важило, власне, й не саме вікно, і не оте дивно широке скло, і не викувана з чорного заліза рама, якою могли б пишатися на будь-якому європейському курорті.
Колись мама не на жарт журилися, що в школі «вчать не того, що треба», і сьогодні я мимоволі згадав їхню давню журбу й подумав, що їм було нелегко віднаджувати мене від Вифлеему, від того, що було для них святим, вони, мабуть, добре намотузилися самі з собою, поки промовили оте «нащо тобі того, божеського…»
Через гори високії, через води глибокії, через краї чужі несходимі мчить воно ластівкою, за синами шукаючи, їх виглядаючи, та й – повертається назад змучене, – …
А вони, сини, чи живі, а чи, може, їх і немає, – …
Але він їх таки стримав, проковтнув і вів далі тихо, схиливши голову: –
