Шварнути

шварну́ти – дієслово доконаного виду (шпурнути; блиснути) Інфінітив шварну́ти однина множина Наказовий спосіб 1 особа шварні́мо, шварні́м 2 особа шварни́ шварні́ть МАЙБУТНІЙ ЧАС 1 особа шварну́ шварнемо́, шварне́м 2 особа шварне́ш шварнете́ 3 особа шварне́ шварну́ть МИНУЛИЙ ЧАС чол.р.

Григорій Квітка-Основ’яненко – Пан Халявський

Захоплений можливістю блиснути своїм талантом у солодкозвучному читанні й красномовності тлумачення нелегкозрозумілого, пан Книшевський сів на покуті й поклав книгу; замість каганця, навіть саму свічку засвітив і, посадовивши нас круг себе та загадавши слухати уважно, почав читати.

Стендаль – Червоне і чорне

Тепер мені нічого втрачати, спробуймо блиснути». Шкода, що він не спав мені на думку тоді, коли я могла б ним блиснути!» У Матильди було досить смаку для того, щоб ніколи не повторювати в розмові наперед заготовлених дотепів; але вона була надто чванлива, щоб не захопитись сама собою.

Юрiй Яновський – Чотири шаблi

Остюковi iнодi хотiлося промчати вулицями мiста iз своєю непереможною кiнною бригадою, блиснути клинками серед веселих, темпераментних натовпiв i свиснути – крикнути степовим покриком, щоб зникло заворожене мiсто i повстала чудесна, мудра ковила.