КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
Відай, се “той”, бодай скаменів!… Отак, здається, впав би на землю, безсилий, затулив вуха руками та би заплакав… Бо вже не годен… Дз-з-и-и… Дзі-у-у!… Йой!… Іван виймає флояру і дме у неї що має сили, але “той”, навіжений, сильніший за нього. … Бодай бис…- клене козар і не кінчає: ану скажеш в таку годину!