Олександр Довженко – Повість полум’яних літ
Він лежав на полі битви в крові й бруді, вчадівши від трупного смороду. … Шматований нестерпним болем, закривавлений і брудний, він закричав, і важко, й голосно, й зло застогнав, і заговорив казна-що, а вони аплодували йому й навперебій записували кожен його стогін. … Перебігав з воронки в воронку, в поросі, в бруді, в снігу.