Skip to content
Села, все села… Іноді рудники… Але рудники — як бистролетні сни, рідні й неповторні… І шахти, кліті, стволи, шахтарі, запах милого дитинства од вугільної руди, рейок, сиве мелькотіння вагонеток і «страданье», срібний плач або буйний розгул золотих ладів під п’яними пальцями коногона, чубатого й одчайдушного.
