ХЕМІНГУЕЙ Ернест – За річкою, в затінку дерев
Він був гарний справжньою людською – внутрішньою – красою: усмішка його йшла від самого серця чи від того, що називають душею, а тоді весело й щиро виливалась назовні, осяваючи обличчя. … – Ти мусиш розповісти мені все, щоб вилити свою гіркоту. … – Розказуй далі і вилий усе, що в тебе накипіло на душі.