МАТІОС Марія – Нація Posted on by / 0 Comment Він мовчкома, але таки рішуче сунув на неї, вириваючи на ходу з носа тонкі й прозорі еластичні трубки. … – Ми мусимо їхати звідси… Ми мусимо виривати себе з корінням… Ви знаєте, що робили з жидами в цю войну в Польщі.
ЛИСЕНКО Василь- Наказ лейтенанта Вершини Posted on by / 0 Comment За хвилину той виринув і, важко дихаючи, сказав: – … Над кожним бовванів великий лискучий бак, з якого виривався дим.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Неоднаковими стежками Posted on by / 0 Comment А серед тих мрій ніби виринали Лідині палкі чудові очі, потаємні, як тайни безмежного зоряного неба. … Знов виникли перед нею сцени та картини минувшего вечора: то виникало ясне фойє з веселим натовпом, то яркий світ на сцені ніби блиснув і згас, то ясно виринала з натовпу Марковицька, мов жива.
НЕСТАЙКО Всеволод Зіновійович – Загадка старого клоуна Posted on by / 0 Comment – Вiн же… Раптом, як з-пiд землi, виринула бiля Чака миршава постать лисого чоловiка в пенсне. … А там двоє, вириваючи один в одного, на шмаття роздирають золотом шитi жiночi шати.
ВОВЧОК Марко – Дев’ять братiв i десята сестриця Галя Posted on by / 0 Comment се або мiсяць вирина з оболока, або вiльний вiтер пронесеться лукою, або мороз ударить.
НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Поміж ворогами Posted on by / 0 Comment Лоза гірляндою вилась у воді, неначе виринала з води. … А тим часом треба його сподіваться… Не можна вириватись до Корсуня.
БАГРЯНИЙ Іван Павлович – Сад Гетсиманський Posted on by / 0 Comment Лише стогін виривається крізь ніздрі. … Він бачить, що нерви слідчого вириваються з – під контролю.
ЛЕМ Станіслав – Соляріс Posted on by / 0 Comment Стіна почала поволі підійматися і виринати з Океану. … Я підтримував її й притискав до столу, але з кожним новим спазмом вона виривалася з моїх рук.
Тарас Григорович Шевченко – Княгиня Posted on by / 0 Comment Чого я там не надивилася!… Голодна мати вириває з рук хліб у своєї вмираючої дитини!… І вовчиха, мабуть, того не зробить, —
КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович – Ціпов’яз Posted on by / 0 Comment Роман, лютий та скажений, проклинаючи брата, вибіг від пана Янковського і не помітив, як самі ноги занесли його на ниву, що, мов здорового зуба, виривав її в нього Семен.
