Результати пошуку слова: Він

І він, малий, покинувши батьків, уже робить свої перші кроки в житті. … — Крийок-крок… Отак і він, Данило, ще неоперений, залишився без батька-матері. … Та в цю пору мати його вже не співала… Якогось синього-синього вересневого вечора він поспішав до неї з робітфаку. … Якби він був маляром, то намалював би її з сонцем на плечі.

Народився він 14 січня 1898 року в Полтаві. … Очевидно, важливу роль у вихованні відіграв батько, адже хто як не він, кадровий військовий, благословив сина на здобуття військової освіти, обдарував військовою вдачею. … І серце Юрія переповнилось, як він згадував, "якоюсь щемливою радістю".

Він зріс на наших очах; ми його добре знаємо. … І чоловік він добрий, богобоящий, не гордий; часом вряди-годи вип'є з нами по чарці, але не п'янствує, не тиняється по корчмах; він і до людей привітний та ласкавий, і гортань має добру. … – гукнула громада як один чоловік,– нехай він буде в нас за священика!

Дяк більше не перечив, а слухняно повернувся до школи, а коли курява спала, тобто знову мирно лягла спочивати, кожен цікавий міг побачити те, що описано: понуреного дяка на ґанку з його люлечкою і як печально пускає він дим через вуха, очі, а трохи й ніздрі, ніби нікуди він з того ґанку й не сходив.

Він сіпнувся в глибокому шкіряному кріслі й нервово забарабанив пальцями по бильцю. … Він гадав, що це хтось пожартував. … Він заплющив очі, погладив рукою опуклий живіт, підперезаний жовтим ременем, і спробував заспокоїтись. … – раптом вихопилося в нього, і він схвильовано запитав – Сер Кріпс, а що буде з моєю дочкою?

Він сідав за столик недалеко від нашого товариства, але ближче познайомитися з нами не намагався. … Те, що він наш, було видно одразу. … І все ж він відрізнявся від нас, і скоріше за все поглядом, який був спрямований крізь стіни з гравюрами і губився десь у хащах волинських лісів.

В кожну свердловину вставлено патрон-бойовик: він має виконати роль детонатора. … Та він затявсь. … Музику бджоли, політ її — це він би згоден, а так… … Та ви розумієте, що він мені нестерпний? … Він же псих. … Чи багато він нам радію дасть? … Він глузує, бо таки є з чого… … — з болем майже викрикує він, а потім після паузи стишено: —

Він незчувся , як задрімав у кріслі перед телевізором, тож пробудившись, якийсь час ще висів на тоненькій линві між дном і небом, між ірреальністю і реальністю, між навом і правом, як казали далекі предки русичі. … він, схоже, ще був тут! … Він бачив це по міністрові, який то блід, то синів, то знову багровів…

Навряд чи й він сам знав навіщо. … Бо якби хоч трохи він задумувався над тим “навіщо”, то не плекав би таких людоїдських планів. … Обличчя в хлопця, що стояв біля хвіртки, розпогодилося, він ляпнув долонею себе по шиї, проганяючи в’їдливого комара, і ступив назустріч товаришеві.

Він кинув неуважний погляд на переднє скло із каламутними дощовими патьоками, і йому здалося, ніби водій схилився на кермо. … Спочатку він припустив, що чоловік п’яний, і це перше, що спало б на думку кожній порядній людині. … На своїй посаді сільського поліцейського він ще ніколи не стикався із такою кривавою справою.