Результати пошуку слова: Він

Кафка, Франц (1883-1924) ПЕРЕВТІЛЕННЯ Перекладач: Євген Попович I Одного ранку, прокинувшись од неспокійного сну, Грегор Замза побачив, що він обернувся на страхітливу комаху. … думав він. … Він лежав у своїй кімнаті, звичайній невеликій людській кімнаті, серед чотирьох добре знайомих стін.

Безшумно опустивши штори над великими екранами і натиском кнопки примусивши стереопроектор ТВФ[1] сховатися під кафедру, він сів і глянув на клас, милуючись зосередженими. … Він оглянувся на товаришів, більшість яких підняла руки, мало не підскакуючи з нетерплячки. … – провадив він далі.

ніжно сказав він. … так само делікатно відрекомендувався він. … Він цілувався вміло, але не настирливо. … Вочевидь, він щойно почистив зуби доброю пастою. … Він цілував Орисину спину. … І тоді він поклав руки на її сідниці… … Він цілував тепер її поперек. … Він ніби обслідував її. … Він солодко посміхнувся і почав виконувати наказ.

Коли він вирине на мить, сяйво вихопить із темряви бліді обриси берега, скель, поодинокі сосни. … Джеймс знав: хоча він і довірена особа у свого шефа, проте коли справа торкається «надзвичайних операцій», шеф скорий на розправу. … – Країну він знає, це полегшить справу. … Попередьте, що він піде не сам.

Він святкував почин свого нового життя,- бо недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одно пригір'я Зе-леменя; недавно він появився в тих горах і побудував собі гарну хату, і оце першу учту справляє, знайомиться з довколичними боярами.

Клоков, він же поет Михайло Доленго, дуже любив фантастику. … Поряд сидів Ів, він зосереджено вдивлявся в екран, де мигтіли невиразні тіні. … Миколі стало шкода товариша, й він лагідно торкнувся його руки: – … І… розсипався в порох від першого кроку: Доки він в океані дні і ночі стрічав, На Землі промайнуло чотириста років.

Він вертав прямо з столиці і привозив багато новин, привозив приватні листи, на які люде терпеливо ждали, привозив і подорожніх. … До Львова їздив він при-вильно що суботи по шабасі літом і зімою. … Лице у його було без вусів і зараз можна було пізнати, що він належить до духовного стану.

Він стояв на високій гарбі й дивився на кінський ярмарок, який клекотав на широкій низині поміж залізничним насипом та крайніми дворами станиці Брюховецької. … Підставляли кухлі, а він частував. … Він підійшов до воза, підняв руки,- Дивись, яка оказія! … Він стрибнув на гарбу, схопив у обійми й розцілував приятеля.

Її тепло він відчував всім своїм єством, назустріч тому теплові він випивав свої молодечі груди пружно і юно… Вони виходять на головну площу. … Мабуть, уважали, що він доходить вже, і залишили конати на соломі. … А біля того брухту лежить ще один такий, як і він. … Це ж він зітхнув востаннє.

Кишені в нас були напхані дєньгамі, тож заради бабок зовсім не обов’язково було долбать у завулку старого хрєна й дивитися, як він спливає в калюжі кров’ю, поки ми рахуємо здобич і ділимо її на чотирьох; або видєливать жорстокі штуки з тремтячою сивою ципою в крамниці, а тоді линяти, хапаючись із смєхом за животики.