Skip to content
І Ганя знов згадала, що там, в Зосі, сміх, та жарти, та веселість; згадала Зосю, горду, пащикувату, хитру, в’юнку, як гадина, і красиву, як гадюка, і свіжу, повну; згадала, що Ясь, може, тепер сидить поруч з нею і надаряє її тим щастям, яке колись вона пила.
Хапкий, верткий, в’юнкий та спішний на вдачу, він і в звичайний час все чогось ніби кудись хапався, кудись поспішав, вертівся, метушився: і їв швидко, і пив ніби нахильці, і говорив, то запикувавсь, ніби нитки рвав.
