Skip to content А що робилось на початку лiта – огiрки цвiтуть, гарбузи цвiтуть, картопля цвiте. …
Вони лiзли одна на одну, переплiтались, душились, дерлися на хлiв, на стрiху, повзли на тин, а гарбузи звисали з тину прямо на вулицю. …
Я полiз попiд тином, поза купою гною, мимо гарбузиння, увiйшов тихо в темнi сiни й спинивсь перед хатнiми дверима. Приснився йому гарбуз, величезний, як бочка, той гарбуз котився на нього і ледве не роздушив. …
Гарбузяку дала! …
Ламалися під пальцями, як гарбузяччя, зрештою, росли тут і гарбузи, великі, смугасті і дивовижно роздуті. …
Зорі над головою стали великі, як золоті гарбузи, і Жабуниха інколи торкалася їх. То не гарбуз, нi, то – огiрок. …
Пам’ятаєш, як Стьопа Карафолька на шкiльну Дошку пошани не попав, бо, коли фотографували, його саме бджола вкусила, i мордяка була, як гарбуз. …
Колись тут було узлiсся, i саме бiля доту перехрещувалися дороги – одна, що попiд лiсом на Дiдiвщину, друга, що через лiс, на Гарбузяни. 