Skip to content Як гидкими нині, Як низькими, фальшивими, з джерел Брудного самолюбства йдучими, Здались йому похвали і подяки, Поклони, стони й сльози тих людей! …
Ах, а крім того, гидкі слимаки самолюбства, медузи Зависті, хроби гризот, кефалоподи підлот. …
Власну гидоту підстріль! На зріст як люди, пики косоокі, зуби стирчать… Може, пам’ятаєте, у Бригорі ми бачили прибульців з півдня, таких гидких? …
Листя з лісу ельфів, тьху, гидота! …
Попелу нам дали, пороху, гидоти, ми цього їсти не можемо. …
Ця банькаста гидота нас не доганяє? Та й по правді сказати, сільські молодиці, ті, що були справді гонорові, чи такими себе вважали, гидували неклейдоватим, нехарапутним чоловіком, що людською мовою означало не дуже спритним, невдатливим, нефортунним. …
Так вона й простояла всю ніч під стіною, час від часу совгаючи побитими ногами, щоб розганяти нічну гидь. 