Результати пошуку слова: Гроза

Iз сходу надходить синя гроза. ..Iз сходу надходить синя гроза. Подивись – гроза. Нещасна гроза. …Гроза йде. Молюся й тобi, людино вiльна, що взяв нiж i запалив серце грозами. Мати каже: "Надходить гроза!" I я бачу: в її очах стоять двi хрустальнi росинки. Росте передгроззя: скоро буде гроза.

– Жахлива гроза.  А тим часом гроза наче з ланцюга зірвалася. Надворі в нічному мороці щораз дужче бушувала гроза. Гроза шаленіла, не стихаючи, і на той час досягла, можливо, найбільшої сили. А решту, звичайно, змила гроза. А проте Топ не переставав гавкати, його несила було вгамувати ні пестощами, ні погрозами. 

над землею Руською нависає хмара, буде гроза, кривавий дощ. Там збиралась гроза, перша, либонь, за літо, десь над самим обрієм пробігала тонка зміїста блискавиця, вона била й била в землю, плесо Ільменя, ліси. Але Візантія не могла послати легіонів на Русь – над нею нависла смертельна загроза, життя самої імперії було в небезпеці.

— Поки що нічого, але навкруги збираються хмари, і може вдарити гроза. а ця погроза не спинить мене на моєму шляху. що просьбою та ласкою з нею можна все зробити, а погрозами нічого не візьмеш… Гроза ще лютувала, але Найда одчинив навстіж вікно — його схвильованій душі була близька ця бурхлива стихія.

Гроза Візантії», був Всеслав, автор — Красновський. Тоді мене в полі заставала гроза. Я дуже боявся блискавки, що вбивала людей у полі, і панічно метався по дорозі, коли наді мною грім багряно розривав грізні хмари… А потім гроза проходила, і сонце заливало мою душу.

– скрикнула Сорока.- Буде осіння гроза! Навколо гроза, сваволять блискавки. Починалася гроза… – Летіть за мною, гроза вже минає! А нова гроза почнеться – все повторюється.

Все йшло гаразд, поки одного дня не налетіла гроза – ні, не гроза, а грозова битва! Ви знаєте, якою страхітливою буває справжня велика гроза десь у низовині чи в річковій долині, надто коли сходяться дві чималі грозові хмари. ви ж сидите собі зручно вдома і вам не заважає думати загроза, що вас можуть з’їсти.

Тепер, бачите, прийшов з погрозами: “Ти не смієш везти далі цих чужинців! Він вельмишановний поліцейський комісар округи гроза і сила. Це буде гроза, благодатна й свіжа. Що віщує йому гроза? Селище лежало перед ним покірне й німе… Але в цій покорі комісарові вчувалася загроза.

Здалека здавалося, мабуть, що над Келебділом буяє гроза: гриміли громи, блискавки розщеплювали скелі, вершина сховалася в клубах гарячої пари й диму, сипався густий град… Нарешті я здолав супротивника, скинув його; він покотився, змітаючи все на своєму шляху. там ховається найстрашніша загроза, але й надія жевріє саме там.