Skip to content Чувала я не раз про людей (коли ще які остались), котрі, не розбираючи, що гоже, а що негоже, знають тільки хіть свою тішити і роблять удень і вночі, самотою або гуртом те, що дає їм найбільше задоволення. …
Першого оберемо гуртом, а потім старший чи старша, як заходитиме вечір, буде призначати собі заміну – кого захоче. Ось він заповнив тут усю хату, аж через дві світлиці заставлену повздовж столами, і під гуркіт далеких вибухів, під завивання, тупіт і скрегіт смерти навколо справляв тут свій, либонь, останній спільний бенкет, – …
гураган піщинок, одержимих сліпим інстинктом руїни. …
На весь цей гурт не спав, може, один лише Максим. Стогнало, лящало, гуркотіло, а я верещав, глухий і божевільний. …
Обійстя – маленький фільварочок: акуратні стоги під оборогами, побілені стайні, повітки, шпихліра, сушарня, олійня, пасіка, дві пари коней і пара волів, п’ять корів, гурт овець, дорога упряж, бричка. …
А тут вдар молотом – відпаде…» Гур-р-р! 