Skip to content Луг, на який вони прийшли, був давній і старий; колись тут було річище Ташані, потім воно пересохло, поросло травою, по веснах заливалося водою, а коли вода спадала — просихало, і на його величезному квадраті, обрамленому з чотирьох боків лозняками, розкохувалися зелені, густі та запашні трави. І тільки місяць над ним – живий; той місяць сліпить, пливе по чорно – синій емалі, зазирає в душу, бентежить її, як давній знайомий, як свідок давно забутого, рідного, ось тут – тут пережитого… У віччу темніє й плавають жовті, сизі, червоні кола – то таке сліпуче, нестерпно сліпуче сонце. 