ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Знову пішов по вулиці, вряди-годи спинявся, балакав із людьми, і це тривало доти, доки не наповзли на землю сутінки. … слова різко рвалися йому з горла, і так тяглося доти, доки не відчував: знову у цій темені сам, і ніхто йому не підспівує. … Топтав доти, доки чулися з-під землі стогони, плач і моління.