Оксана Забужко – Казка про калинову сопілку Posted on by / 0 Comment — крик, у якому куди більше було вимоги, ніж смирення, тож темно горіхові, мов засмалені своїм вічним надхмарним високогір'ям, лики на образах зоставалися незворушними, Пречиста Діва осудливо бгала крихітні зашпиляні вуста, й пломінчик лампадки перед іконою скидався лиш од власного Марїїного подиху.
КВИТКА-ОСНОВЬЯНЕНКО Григорий Федорович – Маруся Posted on by / 0 Comment Скільки вже батько з матір’ю її не розважали, Усе нічого; а тим іще пуще, що не знала вона, зачим і куди Василь її дівався; чи надовго він скрився, чи вернеться і коли ще то буде?
БОКАЧЧО Джованні – Декамерон Posted on by / 0 Comment Як побачили те сарацини, зрозуміли, що їм нема куди діватись – або скоритись, або загинути. … А скажи ж мені, де діваються ті каплуни, що з них юшка виварюється?
Юрій Андрухович – Перверзія Posted on by / 0 Comment Цього вечора треба співати різдвяні пісні, які в нас називають "гаївками", бо, за нашими віруваннями, Діва Марія народила Боже Дитятко не в яскині, а у священному гаю неподалік Вифлеєму.
НЕСТАЙКО Всеволод Зиновьевич – Чарiвнi окуляри Posted on by / 0 Comment – Де діваються усі перші кохання… … Діватися було нікуди.
Галина Тарасюк – МИТАР ПЕЧЕР ГОСПОДНІХ Posted on by / 0 Comment Нарешті з-за рогу виповз лімузин і з нього, як з мушлі морської Венера, випросталась цибата підстаркувата кіно-діва у супроводі сяючого, як юпітер, Богдана Ступки і зосереджено-урочистих спілчанських функціонерів.
Бредбері Рей Дуглас – Марсіанські хроніки Posted on by / 0 Comment Дбаючи про свою безпеку, наче стара діва, він це робив з упертістю, що межувала з механічною паранойєю.
БРЭДБЕРИ Рэй – Марсіанська хроніка Posted on by / 0 Comment Дбаючи про свою безпеку, наче стара діва, він це робив з упертістю, що межувала з механічною паранойєю.
Люко Дашвар – Мати все Posted on by / 0 Comment І вже хотіла щось відповісти, та у вітальню ввалилася нянька Ангеліна — кругла, як гарбуз, сорокап'ятирічна стара діва з тонкою кіскою, закрученою на потилиці, добра, як свіже тісто, набожна та балакуча, все життя при Вербицьких — регоче, а в руках плетений із лози таріль з одним печивом.
