Валеріян Підмогильний – НЕВЕЛИЧКА ДРАМА Posted on by / 0 Comment Його почуття до дівчини після вчора зробилось якимсь палющим, відбирало йому спокій і певність, натомість даючи насолоду жадання, зосередження на єдиній думці про неї і єдиному до неї пориві.
Михайло Старицький – ОСТАННІ ОРЛИ Posted on by / 0 Comment Після двотижневої спеки, яка обпалила і трави, і хліба, і дерева, над Лисянкою нарешті пролилася зливою давно очікувана й така жадана грозова хмара. … — Але яка мука, друже мій, не бачити тебе, сидіти десь згорнувши руки й думати щохвилини, чи не трапилося з моїм жаданим якогось лиха!
КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло Михайлович – INTERMEZZO Posted on by / 0 Comment Молода сила тремтить i поривав з кожної жилки стебла; клекотить в соках надiя й те велике жадання, що його звати – плодючiсть.
КЕЛЛЕРМАН Бернгард – Тунель Posted on by / 0 Comment І все ж порожнеча в її душі не зникала – порожнеча, в якій нуртували гнів і жадання. … Серце її було сповнене сум’яттям, покорою і жаданням.
ТОЛКІН Джон – Гобіт, або Мандрівка За Імлисті Гори Posted on by / 0 Comment Серденько його сповнилося, пройнялося чарами і жаданнями гномів. … Але Більбо вже давно звільнився від жадання скарбу, тих владних чарів.
Іван Драч – Крила Posted on by / 0 Comment Орлині очі — для дня, Совині очі — для ночі, Може, це справді бридня, А може, це очі пророчі, А може, це очі вождя Такими повинні бути — Через приціл всіх жадань Бачити серце скрути?
Олесь Гончар – Циклон Posted on by / 0 Comment З розшарпаними нервами, з жаданням майже фанатичним ладен гнатись за вподобаним кадром, добровільно висвятивши себе на цю вічну ловитву і навіть лаврів особливих не ждучи, —
УКРАЇНКА Леся – Поезiї Posted on by / 0 Comment I, може, тодi завiтає та доля жадана До нашої рiдної хати, До тебе, моя ти Україно мила, кохана, Моя безталанная мати!
ЗАГРЕБЕЛЬНИЙ Павло Архипович – Роксолана Posted on by / 0 Comment Коли перестану бути жаданою. … Кому принесуть вони жаданий мир і чи принесуть?
Микола Гоголь – Вій Posted on by / 0 Comment Вона лежала мов жива; чарівне чоло, ніжне, як сніг, як срібло, здавалося замисленим; брови — ніч серед сонячного дня, тонкі, рівні, гордовито підвелися над закритими очима; а вії стрілами впали на лиця і пашіли огнем таємних жадань; уста — рубіни, ладні розквітнути усміхом щастя, повінню радості…
