КОСТЕНКО Ліна – МАРУСЯ ЧУРАЙ
Як по злобі козак уб’є, не дай бог, козака,- живого з мертвим ув одному гробі! … У нього там і зарості ожини, і таємнича ниточка стежини, і вулики, і в жолобі водичка, і вплетений у верби живопліт, і хата, як старенька рукавичка – в ній кіт живе, цвіркун живе і дід. … Що з Павлюка, живого, шкіру здерли.