Ольга Кобилянська – «В неділю рано зілля копала»
Тепер, вднину, сказала собі, що голос, що так її перелякав і пригадував голос батька, не міг походити від умерлого, лиш від живого. … Гриць так само зобачив молодим острим оком своїм дівочу постать, як спускалася живо легким кроком горою вниз. … каже вдоволено, встає живо, не оглянувшись за нею більше ні півпоглядом, і відходить… *