Skip to content А сонечко встане, як перше вставало, І зорі червоні, як перше плили, Попливуть і потім, і ти, білолиций, По синьому небу вийдеш погулять, Вийдеш подивиться в жолобок, криницю І в море безкрає і будеш сіять, Як над Вавилоном, над його садами, І над тим, що буде з нашими синами; Ти вічний без краю!.. Коли височезна хвиля велично нахилила вершину, перед тим як упасти усім своїм тілом на берег, більшість плавців сковзнули у жолоб, що утворився позад неї, інші, зіскочивши з дощок, попливли назад, щоб іще раз покататися, а кілька чоловік, очевидячки, найвідчайдушніші, мчали й далі, аж поки… 