Skip to content
Я придивлявся до розіп’ятого й справді помічав, так мені принаймні здавалося, що той ґазда горопаський іще не вмер, іще він конає, іще на його обличчі карбувалася поздовжними рівчаками чорна мука, іще привідкритий запалий рот викрикує, може, прокляття, може, пересторогу для мене, може, молитву?
…забута – гонiв за два вiд найближчого хутора вiдлюдної родини кацапських старовiрiв, її власник, пан i раб Князько, вельми їй до лиця своєю святочною, щирою самотою, запалий у себе самого, завуджений димом, битий вiтрами, пражений сонцем, що колись, кажуть, мав i жiнку Лукiю, i сина Марка, але злощасного, бурхливого тисяча дев’ятсот…
