Skip to content
…дня… В меду призахідного сонця зберігається нетлінною мить, коли здається, ніби те, що є, уже було і буде ще не раз, й від того його проймає щасливий спокій, і він мов збоку бачить себе – великий дужий чоловік простягся, закинувши руки за голову, на ліжку, де колись народився і де колись помре, але його те зовсім не хвилює, бо почувається…
