ГОМЕР – Одіссея
Вранці свої кораблі на священне ми зсунули море, Здобич забравши усю й ошатно одягнених бранок. … Згодом, коли її воля богів спонукала скоритись, 270] Висланий був той од неї співець аж на острів пустинний, Де для хижих птахів він у здобич лишився й поживу. … Все ж я боюся, щоб звірам за здобич не стати й поживу».