Skip to content Тут, однак, про ніякі жили не йшлося – залишалося притупувати й собі, подриґувати плечима, дурнувато всміхатися та вдавати, що все це йому неабияк подобається, бо він такєй до данцу бєстрий щьо йой. …
“Йой, Артурчіку, – …
А тут ховалися ми від бурі, такі промоклі, що йой. – У мене, Гапко, панотець поганого не їв, о-о-о, ой-йой–йой, у мене він їв усе моїми руками зготовлене найкращеньке-е-е, о-о-о, годила йому, як болячці, а він мене й поки-и-и-нув, о-о-о! 