Результати пошуку слова: Кала

І взагалі, мабуть, нудно сидіти в раю на квітці лотоса і щодня слухати солодке щебетання калавінки[20]. … Крізь той каламутний світ чи то йшли, чи то повзли людські подоби – хто обдертий, хто напівголий з обсмаленою шкірою. … Зрештою, похмура погода, коли навколишній світ здавався каламутним, не настроювала на споглядання.

– Скільки я можу тебе калавурити[*]? … Спускалися схилом униз, униз, униз… На майдані було поставлено стіл, накритий червоною скатеркою, на ньому – каламар, ручка, папери. … –  Что, і та каланча, каторая пастаршє, тоже била девочкой? … Калакала снялі. … За калакала-то. … Щось темне бродило в ньому, каламутило розум і серце.

Їй, було, звичайно й уві сні сниться, що в неї або в покоях підлогу не вимито, або в пекарні долівку глиною не вимазано; так щоб така нечистість не каламутила її невинного сну, вона наказувала Марині що Божого дня підлогу вимити та ще й вишарувати, — … його прегарні очі починали каламутніти або займалися вогнем скаженого тигреняти.

Кала завжди була зі мною добра, звісно, на свій кшталт, враховуючи її дику запальну вдачу. … Я пролежав кілька тижнів, схований під густим кущем, і мене доглядала вірна Кала-лише бідна Кала, яка відганяла від моїх ран комах і охороняла мене від диких звірів. … Він визнав, що Кала, мавпа, була його матір’ю!

АКМ – абревiатура (автомат Калашникова модернізований) незмінювана словникова одиниця

– А на каланчу лазив? … – На яку каланчу? … Був у Пущі й каланчі не знає!.. … Тато студентом на ту каланчу навіть уночі лазив і співав там. … Бо каланча вгорі хитається. … Ану її, ту каланчу! … – Скільки ще до каланчі? … – Ти ж кажеш, що каланча здоровеннецька. … Зранку калатав у дзвін («одбивав склянки»),

Це сталося тоді, як у Києві була колотнеча з поверненням Ізяслава, Всеволод переживав каламутні дні, не мав змоги подбати про дванадцятилітню свого доньку, та й що б міг удіяти? … Там ніжність ніколи не знає каламутних вод, а тут усе спливає глиною, брудом, глузливими водами втоми.

Калатало серце так, що не чув, як заскрипіли на снігу дівочі кроки. … Після першого кохання, коли одні наосліп віддаються любовним хвилям і закручуються в гарячому чи теплому, щирому чи підробленому круговороті, мало відрізняючи животворні струмені від каламуті, а інші тугіше замикаються в собі, неначе скойка, —

Після дощу зробилося свіжо, в калюжах відсвічувалося західне небо; іноді гарба потрапляла колесами в глибоку калабаню, розбовтувала малинову воду в темно-буру. … Дорош уже лежав на розкладушці, зібгавшись калачиком, укрившись цупким домотканим рядном. … Хвиля піниться біля ніг, злизує з кладки сіру каламуть.

Не роздумуючи, він схопив з письмового столу каламар, хлюпнув чорнилом королеві в обличчя, а сам, скориставшись з хвилини, коли його переслідувач нічого не бачив, вискочив через вікно на вулицю. … Він уже нишком сягнув був по гаманець, коли дід, щойно тепер угледівши його каламутним оком, пискливо вереснув: –