Результати пошуку слова: Кала

Дуже менi противний був цап Жора, бо з’їв мою сорочку, колися у калабанi купався. … Але вiн давно пересох, замулився i перетворився на звичайнiсiньку калабаню. … Контрибуцiя бiгала навколо калабанi i мукала на нашу адресу якiсь свої коров’ячi прокльони. … В калабаню лiзти вона не хотiла.

власне, не приходив, а лише, немов з'ява, показувався здалека, виринав невиразний, розпливчастий із нічних присмерків, я й не встигав розгледіти його обличчя, він промовляв щось до мене, але слова топились в темряві, як камені в каламутній воді (я бачив, як вони падали мертві на дно).

Зачаївшись но обчухраних садках, ще не вилоплені до набору хлопці й дівчата жагливо, з радісним калатанням серця спостерігали, як лопаються цистерни, як горять по численішх коліях розтрощені фашистські ешелони, як аж сторчма стають розпечені рейки, що по них мали б їх винозити в той проклятий рейх!

калать! … калать!" – … "Калать! … калать! … калать!" – … "Калать! … калать! … калать!" – … Калатаю – не докалатаюся, а далi гадаю собi: "Агiй, та чого я ту калатаю, чень же ту єї нема? … I нiхто не чув, як калатнув дерев'яний замок в сiняних дверях, як рипнули дверi, як почупкав Мортко долi улицею, –

Рибу добували з річки, а м'ясо на ловах у пущі, куди Родим брав Сивоока чи не від найпершого дня, як той задомовився в нього, виловлений з каламутної пітьми ночі, і, може, саме дід час тих виснажливих мандрів серед лісового безмежжя найбільше набирався Сивоок міці, що колись мала зрівнятися з Родимовою силою.

Серце її калатало, личенько розчервонілося й від клопоту, й від захвату, а очі так і сяяли, так і променились, одверто виявляючи всю палку радість, яка охопила її чисту істоту. … Кажуть, у нього від злості розум каламутиться! … — У нього розум каламутиться, а ми повинні у нього в послушенстві ходити, —

Начальство йому одно, а вiн йому друге… Ну, не хочеш, то маєш: попарили нагаями та й гайда додому пiд калавуром… Та я б такому бунтаревi… А той стоїть… З ким це вона забалакалась? … "На сей раз Хома не дурить", калатало серце в Андрiя. … Але Хоминi очi каламутнi, як вода з милом.

Потім запалив сигару, неквапно перейшов на протилежний бік вулиці і попрямував униз, до набережної, де плюскотіли на гранітних приступках каламутні хвилі з райдужними плямами нафти. … Сильно калатало серце. … Скільки не придивлявся Бранюк, ніяк не міг збагнути, чи змінився за цей час Юрій Калашник.

серце шалено калатало. … Жовтуваті каламутні води його повільно текли вздовж кам’яного схилу. … Думки її були ясні, але в крові й досі текла каламутна тривога. … Я чула, як калатає твоє серце. … Він не бачив її в темряві печерки, тільки відчував, як калатає її серце. … У каламутних очах майнув жах.

І от він чує – це, вочевидь, у чиїйсь кухні відхилена кватирка – і він чує дзвін, тобто подзвонювання, тобто калатання ложечки об склянку. … У квітні я передрукував із сотню вибраних віршів, назвав усе це магічним, як мені здавалося, словом «Каламар» і віддав Миколі Рябчукові.