СТАСЬ Анатолий – Сріблясте марево
Тади нахильці видудлив півглечика, медом закусив, заспівав, почав стріляти граків на деревах і загубив десь затвор від карабіна. … Рука сержанта потяглася назад за спину, до карабіна, а очі вп’ялися у невеликий темний клубок, що швидко перекочувався через дорогу. … Ех, шкода, карабін десь під сидінням… А втім, навіщо стріляти?