Результати пошуку слова: Колись-то

Як тому шизонутому, що колись під Кремлем у космонавтів стріляв. Логічно виникає питання: якщо під Московською площею насправді існують потужні плавуни, то в який спосіб хтось колись, не маючи сучасної техніки заморожування таких ґрунтів, усе ж таки загнав під землю таємничу споруду?

Подражаніє сербському Молитва “Колись–то ще, во время оно…” “ Угадала стара мати, Та не все вгадала, Знать, забула, що колись–то Сама дівувала. Хто з шашликом, а хто і так, Зате він вольний, як козак Колись–то був. А колись… Давно колись–то! Ходім до мене, будем жити, Як там на хуторі колись Жили, жили».

У Львові є багато статуй і багато місць, де вони колись стояли. (Це так нетипово думати, шо хтось колись образив Батю. але це вже звучить ближче до того, шо я колись чув. Кімната виглядала так, наче її не чіпали довгі роки від часу чиєїсь смерті, ніби хтось колись призупинив у ній час.

Колись це надрукують, і хтось навіть себе впізнає. Колись я тобі її подарую. Колись я знав одного білоруського поета, його звали Анатоль Сис, він носив бандюцьку стрижку і золотий ланцюг на грудях. Напевно, хтось такий колись і справді біг за мною. Ну тобто з кінцем, бо колись він усе-таки помре.

Колись багато книжок читав страшних. Ну, якщо ти так багато начитався страшних книжок, то розкажеш мені колись. То нехай дід колись. То ми й жили-колись! Коли б йому хтось колись запропонував змагатися з дівчиною в стрілецтві, – – Ну, сядьмо, щоб іще зійтись колись… І за стародавнім звичаєм вони урочисто сіли.

Але що вдієш, реклам тепер більше, як дорожніх знаків, то колись був Ленін на кожному перехресті, а тепер тампакси й снікерси, шоколад «Корона» і презервативи «Дюрекс». За ту колись пошматовану Польщу. Хто каже, що це був рицин, типу зарину, як колись у токійському метро.

Обидва, як то сказано колись було про Ксеркса, замріяли перейти море і перепливти землю. Не мала в постелі навіть мізерікордії, подарованої колись братом Ростиславом. Колись ми з тобою були в Софії на княжих хорах і дряпали там на стіні. Я знаю, що германський імператор колись був кинув вас з вашою високорідною матір’ю в темницю.

ні, не воїном (то колись були воїни!), А спитати… Може ж, хтось колись їх таки спитає?! (Це химерне місто було розбите не на дільниці, а на «сотні», бо колись це місто було козацьке й ця вулиця належала до 6-ї сотні). Десь колись уже бачений таким і тепер повторений у всій своїй красі. – Усіх, хто був колись і хто ще лишився… –

Уляна вийшла заміж за Петра Вареника – того самого колись лакея, що нашив їй нову шкуру. – Ні, хай… чоловікові втрете не забиватись… Ти знаєш: ми з ним колись товаришували, як ще вдвох вівці пасли. То було давно, колись… Що ж п’яний чоловік?..

А на папері, як-то колись на хустці Вероніки, оживав незабутній образ — образ любові. Лариса Петрівна саме поверталася з їдальні, поспішала, щоб закінчити розпочатого ще вчора листа Кобилянській, коли на дорозі, як і вони ото колись із Квіткою, показався Іван Якович, а з ним ще двоє.