КОЦЮБИНСЬКИЙ Михайло – Тіні забутих предків
Ледве помітний в лісовім зелі, збирав квітки і косичив ними свою кресаню (бриль), а утомившись, лягав десь під сіном, що сохло на остривах([5]), … – Шо ж, йди, Іванку,- покірно обзивалась Марічка.- Така нам доля судилась… І вона співанками косичила їх розлучення, Їй було жалко, що надовго перервуться їхні стрічі в тихому лісі.