МАЛИК Володимир Кирилович – Чорний вершник
Стеха й Роман теж нікого й нічого не помічали, окрім свого кохання, і їхні голови, в обох уквітчані біляво-пшеничним волоссям, тулилися одна до одної, як розквітлі мальви на городі. … Кохання моє! … Кохання до пана Мартина? … Щиро дякую тобі за кохання, якого я, на жаль, не могла поділити, за добре ставлення.