НЕЧУЙ-ЛЕВИЦЬКИЙ Іван – Неоднаковими стежками
сказала господиня й помаленьку, дляво вмостилась в крісло, оббите ясно-вишневим плисом. … Вона сіла в крісло, а шовкова сукня все шелестіла на їй, як тихо й приємно шелестить осіннє цупке кленове листя на дереві, черкаючись обоспільно одно об одно в жовтій гущавині. … Малинкін запросив Меласю до зали й посунув до неї крісло.