Результати пошуку слова: Кум

Кумша́цьке – іменник середнього роду (селище в Україні) відмінок однина множина називний Кумша́цьке родовий Кумша́цького давальний Кумша́цькому знахідний Кумша́цьке орудний Кумша́цьким місцевий на/у Кумша́цькому кличний Кумша́цьке

куме́дність – іменник жіночого роду відмінок однина множина називний куме́дність родовий куме́дності давальний куме́дності знахідний куме́дність орудний куме́дністю місцевий на/у куме́дності кличний куме́дносте* [розм.]

Вони були собі кумами, бо Тучко держав до хресту найстаршого сина Тачинського. … Тачинський, котрий лише кінця дослухався, аж в долоні плеснув: Браво, пане куме, вам справді коморніком бути, не то що. … бодай тільки, що ви, куме, шо й до лацінської ходили… … Тим зовсім не маєте чого, пане куме, журитися.

Куми́нський – іменник чоловічого роду (населений пункт у Росії) відмінок однина множина називний Куми́нський родовий Куми́нського давальний Куми́нському знахідний Куми́нський орудний Куми́нським місцевий на/у Куми́нському кличний Куми́нський

На що ми з кумом – царство йому теж небесне!  … Одного разу, в неділю, ми з кумом, ще й на достойне не дзвонили, не видержали: хильнули. … куме, битва буде! … А кум з правого флангу заходить. … Ми з кумом на зарані підготовані позиції – в погрібник. … Кум і каже: – … куме, тобі видніше. … Перехрестився кум і рвонув в н-ському направленії.

кумисолікува́ння – іменник середнього роду відмінок однина множина називний кумисолікува́ння родовий кумисолікува́ння давальний кумисолікува́нню знахідний кумисолікува́ння орудний кумисолікува́нням місцевий на/у кумисолікува́нні, кумисолікува́нню кличний кумисолікува́ння*