СТАСЬ Анатолий – Сріблясте марево
Відтоді як місто з його гомінкою веселою строкатістю затопила сіра лавина ворожих мундирів, підперезаних поясами з написом “Гот міт унс”,[2] Галей уже не вірив тиші, він її остерігався, інтуїтивно відчуваючи подих небезпеки. … Той сидів на краєчку дубової лави, нервово посмикував плечима, притримуючи хусточку біля спухлої губи.