Skip to content Скрізь-скрізь ці Андрійки, Діми, ці явні, чи потайні ланцюги. …
Я йду вулицею й, дивлячись на вікна, з огидою уявляю собі за ними пари, скуті ланцюгами дітей, які вовтузяться, випручуються, ґвалтують, стогнуть, плюють одне одному в лице, дряпають очі.