ШЕВЧУК Валерій – На полі смиреному
Небо світилося, як весняне, і бігли по ньому великі лапаті хмари, темні на споді і яскраво-лискучі у верхах. … Узимку він ходив по келіях братів по обителі і вигрібав із груб попіл – це йому навіть клалося за обов'язок, з дерева він випалював смолу і змастив нею всю келію, через що була вона в нього лискучо-чорна.