ШКЛЯР Василь – Залишенець
Але верх не виводили – все розрівняли і притрусили падалішнім листям. … Тепер він сидів на дубі, який ще міцно тримав на собі поруділе листя, вдихав теплий дух ладану, і чорному воронові було тут затишно. … Білий місяць-четвертак не діставав його за дубовим листом, зате добре висвічував невеличку галявину, де копошилися люди.